Мар'яна Булгакова, практикуючий юрист
Андрій Петрів, адвокат
Новий Закон України
"Про громадські об’єднання"
19 квітня 2012 року набрав чинності Закон України "Про громадські об’єднання", прийнятий Верховною Радою України 22 березня 2012 року (далі – Закон), який поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення діяльності громадських об’єднань в Україні.
Цей Закон вводиться в дію з 1 січня 2013 року, з цього ж дня втрачає чинність Закон України "Про об’єднання громадян" № 2460-XII від 16.06.1992р. (далі - Закон "Про об’єднання громадян" 1992 року).
Загалом, необхідність прийняття нового Закону зумовлена рекомендацією Парламентської Асамблеї Ради Європи, що викладена у підпункті 7.5.1 Резолюції ПАРЄ 1755 (2010) «Функціонування демократичних інституцій в Україні», відповідно до якого ПАРЄ зверталась із проханням прискорити ухвалення нового закону про громадські організації в Україні для усунення недоліків існуючого законодавства про недержавні організації.
Відповідно до положень ст.1 Закону метою створення громадського об’єднання є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. За організаційно-правовою формою громадські об’єднання поділяються на громадські організації або громадські спілки.
Відповідно до ч.3 статті 7 Закону засновниками громадського об'єднання можуть бути 2 особи, коли раніше була вимога про те, що мінімальна кількість засновників громадської організації – 3 особи.
На відміну від статті 13 Закону «Про об’єднання громадян» 1992 року, стаття 11 новоприйнятого Закону розширює перелік відомостей, які повинні бути включені до статуту. Зокрема, положення Статуту тепер повинні регулювати серед іншого і:
- повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі – керівні органи) громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також, для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи, – порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни;
- періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об'єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв'язку;
- порядок звітування керівних органів громадського об'єднання перед його членами (учасниками);
- порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об'єднання та розгляду скарг.
Стаття 16 Закону «Про об’єднання громадян» 1992 року встановлювала, як підставу для відмови у реєстрації об'єднанню громадян, суперечність назви чи статутного або інших документів вимогам законодавства України. Натомість, у ч.10 ст.12 Закону нормотворцем встановлено чіткий та вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації громадського об'єднання, а саме: наявність у статуті та рішеннях, відображених у протоколі про утворення громадського об'єднання, положень, що не відповідають Конституції України, статті 4 Закону («Обмеження щодо утворення і діяльності громадських об'єднань»); та порушення вимог статей 7 («Засновники громадського об'єднання»), 10 («Найменування громадського об'єднання») цього Закону.
Варто відзначити, як позитивне, положення ст.21 Закону («Права громадських об'єднань»), яким передбачено право громадських об’єднань звертатися до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами, що відповідає ст.40 Конституції України. Доречно також додатково вказати, що порядок розгляду таких звернень громадських організацій регулюється чинним законодавством України про звернення громадян (зокрема, Законом України «Про звернення громадян», дія якого повинна поширюватися, як на окремих громадян, так і на громадські об’єднання).
Новим Законом передбачено такі нововведення у сфері діяльності громадських об’єднань:
- знижено вік для засновників молодіжної громадської організації – з 15 років (Закон 1992 року) до 14 років;
- закріплено право юридичних осіб приватного права бути засновниками громадських об’єднань, утворених у формі громадських спілок;
- за громадськими об'єднаннями зі статусом юридичної особи закріплено право на здійснення підприємницької діяльності безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню;
- більш детальне врегульовано порядок утворення громадської організації, встановлено вимоги до протоколу установчих зборів;
- більш детально врегульовано процедуру реєстрації громадських організацій та відмови у такій, в т.ч. встановлено на нормативному рівні строк розгляду документів для реєстрації (7 днів), передбачено необхідність інформування уповноваженим органом з питань реєстрації засновників про заснування чи відмову у такій рекомендованим листом із повідомленням про вручення, із наданням мотивованого рішення, посилаючись на відповідний закон.
Водночас, новоприйнятий Закон містить ряд положень, які можуть тлумачитися неоднозначно, чи потребують доопрацювання.
Зокрема, у ч.4 ст.3 Закону визначено принцип вільного вибору території діяльності організації, що передбачає право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом. Чи означатиме це на практиці, що місцеві організації, зареєстровані в одній адміністративно-територіальній одиниці, зможуть поширювати свою діяльність за межами певної області чи на кілька областей, не маючи там відокремлених підрозділів? Відповіді на дане запитання у Законі немає.
Новими в правовому полі є положення статті 22 Закону («Засади взаємодії громадських об'єднань з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування»). Втім, варто вказати, що конкретних засад нормотворцем не визначено, а вказано лише на принципи взаємодії, які так чи інакше випливають із положень Конституції та цивільного законодавства України. Безперечно, наявність такої норми є необхідною, однак в даній сфері мали б були встановлені певні імперативні правила.
Належним чином не врегульованим залишається питання фінансової підтримки діяльності громадських організацій. Ще в 2007 році Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації СМ/Rec(2007)14 (п.58) вказував про необхідність існування чітких та об’єктивних критеріїв для надання будь-якої державної допомоги та підтримки неурядових організації. Так, стаття 23 Закону передбачає можливість фінансової підтримки громадських об'єднань зі статусом юридичної особи за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів відповідно до закону. Однак, у Законі не визначено порядку та умов залучення такої фінансової допомоги, критеріїв, на які вказувала Рада Європи не розроблено, не передбачено жодної процедури подання заявок громадським об’єднанням на отримання відповідної допомоги. Це, безумовно, створюватиме можливість для зловживань при прийнятті рішення про надання тої чи іншої підтримки діяльності з боку держави.
Згідно п.4 згаданої вище Рекомендації Ради Європи, неурядові об’єднання можуть бути в тому числі міжнародними. Нагадаємо, що ст.34 Закону «Про об’єднання громадян» 1992 року передбачала функціонування міжнародних громадських організацій. Натомість, відповідно до п.7 Розділу V «Перехідні та прикінцеві положення» Закону всеукраїнські та міжнародні громадські організації, зареєстровані на день введення цього Закону в дію, вважаються громадськими організаціями, що підтвердили свій всеукраїнський статус, що фактично вказує на те, що міжнародних громадських організацій, які створені в Україні та поширюють свою діяльність на території інших держав, не існуватиме. Натомість такі організації вважатимуться всеукраїнськими.
Відповідно до ч. 3. ст. 2 Закону «особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об'єднань можуть визначатися іншими законами». За такого формулювання не зрозуміло, чи поширюватиметься новоприйнятий закон на ці організації, чи їх діяльність буде регулюватися лише діючими спеціальними законами.
Звертаємо увагу, що, відповідно до п.4 Розділу V «Перехідні та прикінцеві положення» Закону, статути (положення) громадських організацій, спілок громадських організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом протягом п'яти років з дня введення його в дію.
Підсумовуючи, не дивлячись на існуючі зауваження до нового Закону України «Про громадські об’єднання», можемо говорити про вдосконалення нормативно-правового регулювання створення та діяльності громадських організацій в Україні, що є позитивним кроком на шляху до розвитку громадянського суспільства в нашій державі.
* Запрошуємо розмістити свої статті на юридичну тематику на цьому сайті.
Статті просимо направляти на e-mail: .